Lingua Franka

Протягом 1884 року у журналі "Зоря"* Іван Франко опублікував матеріал про останки первісного світогляду деяких слав'янських народів. Стосувалося воно вивченню відомих на той момент народних загадок та їх лінгвістичних та психологічних корінь, що витікали — на думку автора — з анімістичного світогляду. Тема ж ця в цілому, на той момент, не була предметом порівняльних досліджень в галузі етнографії.

Найцікавіший науковий проблиск, втім, можна побачити в самому корені предмету на перетині світогляду і мови — проблиск, що Франко знайшов та охарактеризував в першому із серії есеїв на кілька декад поперед своїх Європейських колег: що поезія, через ідеалізування природи за допомогою лінгвістичних споруд, є репрезентацією життя навколо нас. Персоніфікація сил та явищ природи робить їх рівнорядними з людьми й людськими почуттями:

В очах поета сонце починає усміхатися, місяць тужливо роззираєсь по небесній пустині, хмари грозять світлу, вихор проходжуєсь по степах, стогне на могилах або нашіптує прохожому якісь страшні повісті [...].

Одразу ж автор наводить паралель з анімізмом - вірою в загальне одушевлення, шанування природи, яку первісні люди наділяли життям й почуттями, схожими на власні; що колись було релігією, то нині є поезією.

В ідеї цій Іван Якович орлиним оком нас наводить на предмет, який в деталях розібрали тільки після його смерті, в працях, які прочитати він не встиг. На момент написання серії своїх есеїв предметом сер'йозних досліджень не були не тільки народні загадки, але і аналіз перетину мови й світогляду з наявних нам творів та історичних джерел. Попри те, Франко в своїх твердженнях був вельми влучний, що майбутні філологи й підтвердили.

Одним з них є пан Бруно Снелл. Найбільш видатну роботу свою, "Знаходження Розуму" (Die Entdeckung des Geistes)**, він писав в Гамбурзі, протягом п'ятнадцяти цікавих років. Видана вона була - попри місцеві труднощі, як от бомбардування його домівки - у 1946-му. Темою титанічною праці є походження європейської думки.
Звідки? З давньої Греції. Саме там і думка і людська мова мали комплексний розвиток, разом із документованою його хронологією; саме звідти брали натхнення і знання вже сучасні народи. Звідти можна взяти приклади не лише простих загадок, а й світів поезії за посередництвом Гомера, та заодно і розібрати, як люди бачили мову й як боги бачили людей.

Обраний автором часовий період становить інтерес не тільки лінгвістичний та етнологічний, але й психологічний також. Люди не мали слова "тіло". Те, що ми зараз кличемо емоціями, було тоді рішенням богів. Власне "я" мало пройти шлях від щиро занотованої ліричної примхи Сапфо ("найкраща річ це та, яку люблю"), шляхом трагедії, до революційних наукових висновків пізніших страчених філософів.
Підсумовувати працю Снелла всю було б настільки ж марним, скільки неможливим — так повз пройдуть вершини гір поезії й думки. Цифрову копію англійського перекладу Т.Г. Розенмаєра ("The Discovery of The Mind") не має становити складності знайти - як, власне, і оригіналу.

* «Зоря», 1884, № 15 – 16, с. 122 – 123; № 17, с. 133 – 134; № 18, с. 142 – 143; № 19, с. 153 – 154, № 20, с. 168 – 169. Пізніше видано в "Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах." – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 332 – 346.

** Bruno Snell, Die Entdeckung des Geistes: Studien zur Entstehung des europäischen Denkens bei den Griechen. Гамбург: Claassen & Goverts, 1946. Англійський переклад: Bruno Snell, The Discovery of the Mind: The Greek Origins of European Thought, пер. T. G. Rosenmeyer. Оксфорд: Basil Blackwell, 1953.